У селі починається копання картоплі. Вийдеш рано на город, земля тепла і м'яка. Бабуся як завжди прочитає молитву, та й із благословення Господнього лопата ввійде в корч картоплі. За часів мого дитинства, копання картоплі особисто для мене не було за велику радість. У той час моя бабуся мала аж дев’ять городів. Я досі не збагну, як ми вправлялися з такою кількістю. А ще мій день народження щорічно я святкував на городі. А ось і перший корч, бабуся рахує кількість картоплин. Нехитрий бабусин підрахунок приблизно дає перспективу на добрий врожай.
Під завершення копання картоплі, надійшла поміч од родичів. Ми швиденько докопали кілька рядків. Але в селі традиція, якщо тобі допомогли, будь ласкавий, допоможи іншим. Тому, трохи відпочивши, йдемо з бабусею допомагати дядькові та тітці.
Кінець серпня. Сьогодні збираюся додому, трохи сумно. За місяць, який я пробув, не зустрів жодного, з ким товаришував у дитинстві. Перебуваючи тут, де минуло моє дитинство, я зрозумів: що в кожної людини, незалежно від віку, є місце, де вона на деякий час забуває про всі свої життєві негаразди та набирається життєвих сил або, навпаки, реалізує свою давню мрію працювати на землі.
Покидаючи село, я не міг не попрощатись із дідом –
людиною, яка зробила для мене моє майбутнє, завжди допомагавши порадами. Та на могилі я не зміг промовити жодного слова. Тільки спостерігав за тим, що діється навколо…
Співали пташки, лагідно світило сонце, ледь-ледь віяв прохолодний вітерець, на стежці догори лапками лежав павучок. Я взяв соломинку і перевернув його. Почулося гуркотіння мотора. Це за мною. Я підвівся з лавки, низько вклонився й пішов назустріч майбутньому.
Я не прощався зі своєю оселею, селом.
Я ще повернусь.