На зупинці маршрутного таксі було чимало людей. З рекламного біґборду гарна жіночка розповідала, що вона чистить зуби двічі на день. Людей усе більшало, а маршрутки не було.
Старий собака спав на каналізаційному люкові, йому було тепло і частина людей заздрила йому. В їх домівках було, наче в морозильній камері, з якої неможливо було вийти.
По радіо транслювали звернення президента, але його ніхто не слухав, бо всі знали: знову бреше. Вітер пронизував громадян до самих кісточок, а маршрутки не було й близько.
Десь недалеко лунали дзвоники. Їх голос було чути ще з самого ранку, але його чули тільки ті, що навіть у такі тяжкі часи вірив: у цій країні все буде добре.
Звернення президента було обірвано сенсаційною новиною про нові вибори. Але людям, які чекали на зупинці, було байдуже. Голодні та змерзлі, вони чекали Господнього дива у вигляді жовтої коробки на колесах, яка доставить їх якщо не до раю, то хоч додому.
Накрапав дощ. У юрби почали з’являтися парасолі, різні за розміром. І черга поділилася на дві частини. Люди, які були без парасолів, почали тулитися до біґборду, щоб якось сховатися від великих крапель. Але ті, що мали парасолі, недовго раділи, бо наче з ланцюга зірвався вітер. І черга почала хаотично рухатися.
Маршрутки все не було, сутеніло. З біґборду лунала приємна музика та чарівний голос умовляв чергу вкладати кошти тільки в нерухомість. А нерухомість у вигляді черги чекала коробку на колесах і вперто не хотіла нічого слухати.