Раймонду Моуді присвячується

Навколо тиша, тільки чую: вітер свище…
Земля лишилася далеко унизу.
Немов на крилах, я здіймаюсь вище й вище.
У височінь блакитну радість я несу.

Мені вже легше, бо тепер немає болю,
що все життя я мав у тілі та в душі.
Думок багато: «Боже мій! Нарешті воля!
Мабуть, той біль був покаранням – я грішив.

Раніше я не відчував такого щастя,
його немає на землі. Воно є тут.
Про інше, люди, ви дізнаєтеся з часом.
Над нами буде справедливий Божий суд.

Та ви не бійтеся, бо смерть – лише початок
буття нового, де немає болю й сліз».
Я вірю, що Господь готовий всіх прийняти,
тому, мабуть, мені й не хочеться униз.