У їжачка сталася трагедія. На одній із звичних прогулянок на велосипеді він розчавив комашку. Все було б нічого, якби не одна обставина. Адже це була майже подруга, що завжди супроводжувала їжачка в його велопрогулянках лісом.
– Як це могло статися? – крізь сльози повторював їжачок. – Я ні на хвилиночку не відволікався, а вона завжди була перед моїми очима і навіть деякий час їхала на моєму дзвонику. Усе було як завжди.
Відповіді на свої питання він не міг знайти, і це ще більше його пригнічувало. На місці трагедії з’явився заєць, почав насміхатися.
– Розчавив комашку, іншу собі знайдеш.
– Зайцю, в тебе коротка пам’ять... Ти, мабуть, забув, як ця комашка врятувала тебе від щелепів вовка!
Заєць одразу замовк, а їжачок іще дужче зажурився.
Та не побивайся так, – промовив старий їжак. – Я впевнений, що то був нещасний випадок. Давай краще поміркуємо про поховання загиблої. Треба сповістити родичів, знайти гарне місце. А щоб могилу ніхто не зруйнував, посадимо дерево. Й ти зможеш зупинятися для відпочинку, коли будеш проїжджати мимо.
Поховання відбулося на тій самій галявині. Були присутні родичі загиблої, заєць, старий їжак та закохана пара горобців. Їжак говорив довго про життєвий шлях покійної, як усім буде невистачати її звичного дзижчання над головою. Промова старого їжака була настільки пронизливою, що горобці, котрі до того підсміювалися над подією, почали плакати. Їжачка на церемонії не було. В цей момент він шукав, де росте біла черешня. Дерево, під яким вони познайомились із комашкою. Отож на поховання він спізнився, всі порозходилися.

Минув рік. Їжачок щосили мчав на велосипеді. На дзвонику сиділа нова подружка-комашка. А про те, що сталося, рік потому нагадувала хіба що черешня, коло неї щоразу спиняв свого велосипеда їжачок та куштував солодкі білі ягоди, що йому так подобались.